Чорнобиль

Чорнобильський демон зродився зловтішний

В безумному розпаді часток мізерних

І горе, як ніч, по землі нашій грішній

Нечутно ступає - не спиниш, не вернеш

І вирок читає всяк сущому люду,

Пустими зіницями край спопеля:

_ Ти, хлопче, ніколи вже батьком не будеш.

_ А ти не народиш здорове маля...

Бліді, неусміхнені , зболені й кволі-

то діточки наші, як свічечки, тануть,

В убогих лікарнях вмирають поволі.

Не хочуть вмирати і вірять, що встануть

Кого їм просити, благати, молотити,

Кричати, щоб чути було в небесах:

- Врятуйте нас, люди !

- Так хочеться жити !

... Полинно буяє чорнобильський шлях.

Любов Долик